User Tools

Site Tools


blog:2009:08-19-lysty_do_bozhoho_oka

Листи до Ока Божого

Передрук - Переклад Івана Стойко

Сторінка 16Л

1. Що міряє віру? Віра ж одна й та і навіть після Всеможного кості поламає. Мощам повір, кажу.

2. Де по вірі ти у віру вірував і Ору того бажаєш? Пусте се, що Бозі Око виборює.

3. Пусту віру, Око Боже, світу міряєш: мета, а не віра в тобі живе.

4. Око, поважай себе. Пам'ятай одну волю і святу совість повіки ж

5. У степах віра по вірі помирає. А де Суст віру спустошує?

6. Хай совість паннусі повідає: що се ти бажаєш? Ви що, бажаєте Ора пугнути?

7. «Нове зараз помагає Одному». Допиши, де путатимеш і що є міра володаря.

8. «Суст по вірі та по мірі волю поважає». Ви що се таке повідали, Око Божеє?

9. «Ви степ мали». А чому ви його мали? Те, що повідав ти, — помилкове. Повідай же: Коза ті байки бає?

10. Раз ви міряєте віру, то пусте життя ваше і порожня совість Божа.

11. Думали ви ж, ніби є панове Орові? Помиляється Око Божеє: пусте ж бо є.

12. Око закриється й міру впустить по волі і по вірі.

Сторінка 16П

1. Що ви заново кажете те, що Вишній все одно понизить? Душа ти Божая! Ви що, пужаєте своєю вірою? Запиши: вона косоока. Повір: ви віруєте в зло.

2. Ти пишеш і пишаєшся написаним, а що ж несете ви ту волю й одну віру в косе Око? Що ви там мекаєте? Се — ваше?! Та ви під віру медів косите!

3. «Заки віру одну набула, — ви так пишете, — се світ весь заповажав». Повідайте ж, чи се не суть прозирає крізь ваші словеса?

4. «Око Бозі — в Оку». Се пані була в Оку.

5. У степу віра по вірі падає. І суть падає нова пустопорожня. Пані щось таке має, щоб пужати нас? Що, се тішить вас?

6. Атож, видно, Кособожість тішиться. Ви око Мані видаєте за Око Божеє? Ви що, саме Око Боже?

7. «Око Боже пише про буле життя Ока, а Коса тішиться». Допиши, де ж ви такі гожії пребували і кому було від того світло?

8. «Одновлю Степу се». Око Бозі, чи не суть Козі одновиш світову? Замість волі, Око Божеє, чи що?

9. Де бажаєш мати те, що Божим є?

10. «Установите Ора віру». Око Божеє шукає болю? Ви що пишете? Сущість, повідай, не чужу ви нам тягли?

11. Диво ти пишеш. «Святу волю сповістиш». То пані пише пусте ж! Пише та пужає.

12. Коса пам'ятає, пишете. Одне це не пусте, часом? Одне одного варті. Знову степ ви-то ошукаєте.

13. Свята, повір: коле Коса єдність нашу навпіл.

Сторінка 43Л

1. Що повідаєш? Настанову одну маєш. Се помаєш, що бажаєш. Одна влада помиляється по волі Бозі.

2. «Око Одне наше і степ наш». Невже це — паннусі? То нащо й пише те? Нащо ж Око бає про це? Око Боже має те, що мало Око Боже.

3. Знову навіщо перекоси? Навіщо волієте цієї мети? Помилитеся, коли опустошите місто ваше.

4. А це ви що пишете? Нас потопиш? Де бореться Коза, ви хіба жили? Се опиши-то. «Має — то мало кохає».

5. Повідай ти наново Ору, паннусю. Пан що бає? Де за Руса ви то мали? Пан що, заживе?!

6. «Ви то нові долі (тені) виборюєте». Понімаєте, а степ міряєте. Ор же де живе? Пощо ж боретеся за Око зле?

7. Повідай, що за одне це нове, яке ти несеш? Те Маніне Око Понт однесе Меду.

8. Дивися, щоб Око було, де бажає.

9. Що відьма міряє заново? Понт поміряє і паннусі святе в Окові. Знову пані пусте, ніби нове, Орові пише.

10. Куди позираєте ви та паннуся? Вона пише: «Одну мала волю і віру. І заново живу». Нащо пише, що помає в своїм житті Око?

11. Се ви — Божая? Свята, може?! Те по волі Його набула? Ви що, оновили Око? Одне пані нам несе, а що, як Боже Око — зовсім інше?

12. Матиме пані те, що несе. Вже мала волю по-Божому. І що, по-Божому потопиш нас? І що, Божим се діяння є?

13. Що паннуся заради Одного свого наміряється вчинити? Паннусю, в пановій же голові пусто. Око Боже, повідай: ти маєш Око Божеє?

14. Совість, може, пужає? Це пужає? Пощо ж? Невже думаєш, де помиляєшся? Одбери зараз Бозі жало!

15. Пам'ятаєш нас? Помалу з метою своєю носись. Може, ви та Мара маєте Око?

Сторінка 43П

1. Що бо реве Око Боже? Се що, не є косим? Хай повідає Коза: і ви це пусте виборюєте? Зараз пані сущність перекосить. Оновила цю волю і тепер міряє? Нащо Божая несе хибу Русі?

2. Суст знову робить перекоси. Суст — не малий і застане те, що косить зараз. Що це пані хозар визирає?

Поки жила мета Кози, хозари були. В степу косе Око Боже є блудливим.

3. Сусте-Сусте ж! Що се однині мекаєш? Одну сю волю і віру, Сусте, покажи. Ти Боже питаєш? Совістися ж, Козо. Хозарин виживе, хоч суть бо зла.

4. Хіба ж Ор посягає на Сустове? Що ж тоді ще не перекручено? Ти поборник горя зараз. «Однині те буле поконано». Помиляєтесь. Що, вже совість залишає пані Козу? Що ж ви? Що такі злі?

5. У своєму таборі пані Коса знає одне. Не те мекаєш. «Совість мені каже, і совість бореться». Ви не перекошуйте очевидне. Хозарин пам'ятає, що пишете. «Око за око». Мета Бозі чого зла?

6. Тупа накосо єсть пані Коса. «Оку — булаву нову!», — кажеш. Пані воліє того, що пише.

7. Що, Одне — недуже? Ви що, несете косоокість? Ви що, поки не суть Ока виборюєте? Ви не косіть хоч те, що й так перекошене. Чого ж Око косе? «Що покажеш, те й накажеш». Хіба зло…

8. Суст окосів, пані Коса. Понови скособочене, і ви заживете. Пані, хіба один Понт окривів? Око Боже, одна ся суть мала зараз, а Суст Божий великий.

9. Око одне не коси, совіслива Коса. Око вірить пані наша і мекає Бозі.

10. Що, одні хозари однині в полі зору Ока? Совісно, каже суча дочка, окосіти. А се, що ви питали, не косе? Мощі покажи, Око Божеє, і святий наказ. Зараз Коза сама косить совість Козі. .

11. Суст пані каже: «Що ж, Коза одновила те, що мала». І знову мета Кози хибна. Одне росте косо-криво. І замість справжньої волі маєш замало: косе Око і волю таку саму. Що, цього воліла? Все, що робите косо-криво, ви бережете Понтові?

12. Віру Ока одновила і святе Одне, поки мале, виховуєш накосо. Совісна Коза, святе мекаєш святому Косому. Мета ум ховає. Що ти мекаєш про один наказ? Ви що ж, Сусту кажете, де Боже?

13. Що, не одне Око, а й свині питають нас? Маєш око, а ум косий. Що, сина мати пужає? Се маєш те, що накаже Око Божеє? Одне око виколи — косе. Одне, як мати повідала, маєш? Тоді попитаєшся наказу Кози.

14. «Суть нову кажу». Пані, ти питаєш? Умно помісти своєму Бозі ум Ока. Попит неси, а пам'ятай усе Божеє, що панувало за Ора.

Сторінка 44Л

1. Що, Око дба за Русь? Що ж козля не однесе? Козля ж однині нащо? «Ум Ору зараз виколе». Але ти нове Ору горе бажаєш. Що, ум великий сей Мощі не перекошує?

2. Одне накосо в світ випустиш? Ви що, пані, дитя не ховаєте? Хозари принижують дитину пані. Ви то нове кажете і тішитеся. Ви про те балакаєте та з перекосом те жадаєте.

3. Про устав косий що мекаєш? Совість, як по уму підходити, пуста ж — отож ви тішитеся косо-криво. Не коси суть Божую, паннусю. Ум коси, а Око бережи.

4. Око не одну ж суть перекошує. Панна де бажає Одне се мати? Ви пуста і неправедна, паннусю. Ти зараз, пані, про святе питаєш, а насправді зла прагнеш.

5. «Свята по наказу віра була, — кажете, — і місто не ховала». Попусту кажеш це. І пусте небо твоє.

6. Установлювали, та косо, ви ті накази. Свята не ховала один наказ. Вітаю: нехай було хоч щось одне неско-собочене. Що від Ока мала? Ви що несете? Буле Ока і віру Бозі?

7. «Одним наказом Суст нам каже суть». Може, ти мекаєш по його наказу? Що накаже — пустошите. Що ж маєте? Зло. Ви що: Суст є син Божий? Ви за що боретесь?

8. Однині понімаєш, що Око занепадає? Скований наказом ум містить щось косе. Коза оповідає по наказу. Око Боже одне нам каже, а мету виборює поночі?

9. Навіщо косо-криво про волю і віру Божую питаєш?

10. Що виборюєте — повірю: «Виборе хозарське буле і покаже Око буле хозара». Пані, що се? Се про що мекаєш? Се що, паннусю? Те, що пані скособочує, — усе це міряє на свій лад?

11. Своє Одне можеш міряти без Ора. Чого маєш косий умонастрій щодо Пана? «Боремося за Одне нове». Се ви кажете по-пустому ж і по-косому. Повідай, що се Одне — не пусте ж.

12. Задній ум ти не коси. Хозари принижують совісну Козу. Мета Божая, пані Коза, — пуста у небі. Ви що, віру Божую оновили з Ока Бозі?

13. «Око одне накаже». Що накаже? Ти питаєш наказу? Пані та паннуся Козі те нове каже. Ум що, не косий? Що панна бо зла? Ви-то не хозари зі злого зла?

14. Косите нині Око Бозі по наказу. Ви-то нині кажете: «Пан мав Око». Як мала, то неси ж Понту. Помисли по наказу: що, ум черпає наміри в зла?

15. Що, Ока має ножа? Ся воля, може, тебе ж і лякає? Пу-жає те хозарове, що косе? Святе маєш, та толку від того мало хозару ж. Що зараз маєш?

16. Мила Маня Божая, мило ви бажаєте святого, а ви, паннусю, встановите, де се є?

Сторінка 44П

1. Що одновлюється? Од Ока щось? Чого ти віруєш у се? Там маєш одну сущість — медів? Днесь ти ще малий, і сходиш за ум Божий.

2. Де шукаєте одне Око — сумне? Сусту ж ум тоже несете тупий. Про сю суть паннусі косе Око пише?

3. Могуть зараз не ту маєш-то. Ти Одному стаивла місто мале й Око Боже. Місто маєш, що ж затужила?

4. Се помирає суть панусі. Суть опиши й повідай: косе Око ж — зле.

5. Що умом днесь одновиш? Совість маєш — по миру попитаєш. Одне не наше застанеш — Око Божеє.

6. «Ока єдину віру Сусту одновила я». Ви на пам'ять пишете? Совість пужає те, що ви пишете хозару.

7. Совісна, ти ум шукаєш? Одновила ж одну совість. Сусту повідаєш це, злюко?

8. Що, вищу пані се вище дитя пужає? Учить пані зараз Ора. Одне мале живе і суть вашу пужає.

9. Ви що повідали? Малого Ока попитаєш і совісті ж Це совість і пише? Совість пише, а совіту гукає-то.

10. Совіт по вірі ви тупий маєте. Совість, та суть волі привітаєш. Ти вітатимеш, але волею злої Кози.

11. «Суст — це відновлення». Про це питаєш і про це мекаєш.

Сторінка 58П

1. Ти віру поволочиш. Знову це пишеш? Ви що, про віру голу пишете? Повідай: чіпає-таки воля за живе? Одну тільки й мала. Що ж залишаєш її? Оку було зле?

2. «Око одно віки було». Ора питаєш?! Мила пані бореться. Побори те, що голе: Суста жало і Суста горе. Миле те жало, що сповите.

3. Се Око не повідає-то. Коза любила хіба зло? Що ж бо зло? Сповістиш степу се? Що за цабе ти була? Де одна вештаєшся?

4. Одна віра Ока по волі виборює Боже. І буле Одного — в злі. Пані Одна гола, й Оку про голе пише. Ви що, нове зло? Голе Око відновило голе ж зло?

5. Се — віра?! Око по-Божому руха зло. Що таке ви будете? Ви що, по вірі виборюєте буле горе? З горя борете бо руса? Зла Сусту голе бає і ще й пугає.

6. У що вірує паннуся? Ви що, бажаєте пугати руса? Ви що, нове несете Русу? Місто було, й Око жило по вірі. А може, повідала суть того зла?

7. Де по волі своїй затьмарюєш те, що є Божим? Голе Око знову зле. Одне болить, хоч і на волі. Ти Сусту мекаєш: «Місто наше». Хоч би поновили ви лише те, про що пишете.

8. «Установила нині буле Одного». Пані волю має Ока. Й Оку булу віру приписуєш. Ви що, на віки вічні пишете? Пані Сусту нове пише, а що несе насправді? Ти жила ж косо, голая і зла.

9. Одну волю Божую матимеш і Суста як нове Око Боже. Се ви виборюєте Боже горе Русі? Одне маєш Око Боже, яке набула ж у злі.

10. Що, жила як Мара і ум ти, зла, мала? Паннуся зараз опускається дедалі нижче. Що, міряє буле — косе і криве? Ви що, і по небу ходили злі? Свята і гожа, ви що, не душа?

11. Се що так мекаєш? Свята голого зла, по-Божому все робила? Се ж ви нащо живете? Ви що любили? Бо казала: «Віра виріже оріян».

12. «Знову борюся. Виборюю по волі Ока буле». Ти що, буле побила? Сповила буле Ока і каже, ніби волю судить. Бо ж робила косе і його виборює.

13. Суст бере Одне не нагору, а ти знову лякаєш. Суть на волі — пані гола. Знову ми Косу побили. Мила, залити нас по-Божому.

14. Одне ж робите зло ви та Бозя. Божий Понте, сей степ оголюєш козляті догола. Суть жила сама собою. Ви-то жили голі, і волю сю принизили.

15. «Око Боже було Ору Одне». Се вище Боже зло? Помалу залиши, Косо, кривду.

16. За що паннуся бореться зараз? Нащо ж одну совість задню носить? Що, окосіло Око од Неба лише? Що, лише сю хибу вищу й уповиту маєте?

17. Сю одну волю однеси геть і совість лиши в спокої. І суть жила, й Око жило, і Коза живе косо. Присвячуєш буле Ока степові косо, а де мала боротися — залиш цю затію.

18. Хозару горе одновили і лише так рухаєтеся. «По волі Божій навіки заживемо». Погуляєш, Козля, зараз. Заживе стара мета і ви, що вже тут були.

19. «Установить Око буле». Совісна, се побила ж? Казала: «Святе було Око се, і за його місце борем вас». Ви теж кістьми лягали за Одне. Де? Там ти побула й ум погубила.

20. Ще одне нове питаєш: «Волю — паннусі?» Воля ж нині одна — мила, Божая. Жила ти не гола, а око було косе. Що ж має гола і що виборює зараз? Зараз це все — хіба зі зла.

21. Що зрозуміє і спинить віру, зовсім не Божую? Ви-то її несете, а совість — зла ж Каже: «Живе і пише». Помиляєшся ти зараз. Воля та — на волі, а ви що чините?

22. Око, повідай лише. Суст виборює по волі Ока буле. Се ви пожили, і воля теж Ви де були? Повідай: що ж така зла? Де, оголившись, мала муку?

23. Про одну волю булу мекаєш. Повідай, у що ти віриш? Совість наголо! Одне нове кажи: «Святу голизна мали по горю». Те, що було, вітаєш там, де ти зараз?

24. Що ж бо злий Бозя? Ви що ненавидите? Ви те нажили зараз? Ви що, буле міряєте? Пані не те виборює — Понту місце.

25. «Ви боретеся». Панно ти наша, ви що, наново гола? Навіщо ви тягнете колишні лихоліття до Ора? Горе одне жило у Кия Ора.

26. Що одна боретесь й одна тішитесь? Ви ще помаєте горя. Ви чия? І Око Бозі? Ви що одновили? Божеє? Ви що шукаєте — Божеє, що в око зазирає?

27. «Застановим Орові місто». Ви що, побили його зараз? Виборюй, Маня, те, про що пишеш. Що було? Було пані горе. Пані виборе міру горя ж і зла.

28. Се одне набула там зараз. Маєш болі в оку і в малюка. «Буле Ока жило», — пишеш. Де зазираєш Одному ти зараз? Ви любили косе, і про то мило мекаєш.

29. На око булу віру пані міряє? Де зараз бодай мала воля? Казала, маєш її. І знову — зле. По вірі міряй Окові голе око. По голизні своїй, пані гола. Куди везла ж її?

30. Сусту віру міряєш і булаву, злюко? Свята, а була міряєш косо. Хіба зараз повідає Коза: понизили ви й ту волю, і писання? Що ж лякаєш?

31. Ви Око одна сповили? Що Боже? Обтяжилася вірою і по волі Його волю не ту виборюєш. Що міряєш у волі? На волі ти теж хмала святе Око.

32. Все, що було, має свята Божая? Що ж буле Є'косим? Освячуєш голе хозару? Що ж, помалу лиши святе жало косе.

33. Де по уму пусте несеш? Казала: молода, свята, мало відаю. А нині знову Ора питаннями замекуєш. Свята, залиши святе горе косе.

34. Суд один на волі. Пам'ятаєш наш? Око було мале. І одне те голе вели ви самі. Святе голе се тягала косо. Все, що мала, нащо везла?

35. Де Око ставить те Одне на волі? Пані святить віру і за-одно міряє буле. Питає волю, а по волі виборює Боже. Одна одновлює пусте, бо зла.

36. «Дитя Божеє одновить те буле». Повідай, що ж се святиш попусту. То однеси геть: знову не то виборюєш.

37. Ви що, волієте то нове Ору? Воля, повідай, пече ж? Чого воля? Пиши, що була коса. Сповила волю де? Того Божа воля зачіпає зло?

38. Душа одна, а нове де? В тобі лише? Де поновиш те, що несеш? Суть горя люду бажаєш. Мати Божая, Суст малий та голий.

39. А Око що одновило? Кажи, що мале. В таборі твоєму воля мала. Одну неволю напитуєш. Святу волю незлу собі мали. А вже й Ока буле — в злі.

40. Се доволі Мані ж, бери і без руху лиши. Що повідає Коса? Ще одне лиши — голови владні. Се тоже лиши в таборі — борги зла.

41. Око поволі починає вітати буле, де панували Божії кагали. Ви тут були доволі, паннусю.

Сторінка 77П

Хозари гю-хозарськи ховають те, що не косе. Воля та занепадає. Ум стане косим. Ви що, вірите в те, чого волієте. Око покаже, де ж віра була.

1. Що, волю Ока береже зараз жало, а святу волю пан-нусі освящає пані Коса? Освящає пані Коса косу волю, але на те вона й пані. І хоч волю ту викривила на-косо, але волієш-таки її.

2. Установила по Оку віру і одну її несе. Совість Божую совісна скособочує, а святу віру перекосить святий Бозя. Пані що несе і де була?

3. Совісна, накосо пішла совість Божая. Хоч Одне не коси. Помала Одне накосо і пусте Одне несеш. Освяче-не косо-криво місце маєш косе. І помаєш зло.

4. Думали устами Коси, а про совість мекаєте. Се ви кому на догоду косите однині Око Боже? Панькаєш однині Око Боже й одну на волі волю — панкову.

5. Свято мекаєш про сю волю Одному Косому. Однови-ла її, що ж наперекосяк? Пані Коса, ладно мекаєш. Святиш накосо сю волю і буле пані Коси.

6. Де мета паннуся? Де — Бозі? Одному про волю і совість мекаєш. Святе і Божеє однині косе. Совітом Коси совість не коси.

7. Святий ум Коси однині косий, і совість мала, Одна, неправедну. Совість Божая пуста ж, а свята мекає про се.

8. До дна не коси совість Божую. Пані Коса святить Боже Одне наперекосяк Сю волю панно Коса присвячує нині Косі, але надто малу.

9. «Совість має Коса». Сину, що мекаєш? Свята кособока вже сама-одна ниньки смішна. Де є Божеє одне місто ж? Совіт мекаєш, але малий ти ще.

10. Око Божеє панни Коси ладно несе сю волю і віру. Але, панно, де? Одне непитане — те, що косе. Ось воля панни Коси і совість Божая.

11. «Свята нині Коза». Але, паннусю? Панна святить нині се Око і святе виборює. Як святе маєш, любо живи, паннусю.

12. «Совість Бозі одна на волі». Совісну накосо совість маєш, свята, для Бозі. Одну маєш совість таку — Око-ву. її блюдеш і панькаєш.

13. Про одне Око Божеє косо-криво, свята, мекаєш. Сйя-те перекосила — те святе й маєш. Пані Коса, не виборюй волю Божу сю.

14. Сама що, не скособочена була? Але по наказу Бозя пише Орові. «Око Божеє поможе пані». Ви те накажете? Свята ж…

15. Одне нове тішить святу Божу пані Косу. Але, пані Коса, ладно про перекошене святе мекаєш. Як же пані косо святить волю!

16. Для кого живе Окова воля й одна віра? Нащо пані носить лице голе? Дещо вилами по воді пишеться.

17. Вість не коси і совіт зараз. Одна накосила й сама ти мала це. «Однині Око боре вас». Пані Коса комару вірить?

18. Совість покоситься од совіту Коси. А совіт Божий — попусту ж. Але, пані Коса, святе мекаєш…

19. Давала пані Коса совіт Бозі? Ви бажаєте, щоб Одне некосе було? Свято мекаєш, совісна Коса.

20. Воля наннусі совість несе і совіт Бозі. А воля панни коса. Добу Ора ламає, зла.

21. Де Божую, панно, про волю святу мекаєш? Совіт нині косий, і совість утла.

22. «Святий Божий попит несу». Де бажаєш сю волю ти Бозі? Пам'ятаєш: ламала її?

23. Святий Бозя, попит сей святий маєш, а совість твоя — кособока. Совіт — кособокий. Совісно собі в душу зазирати.

24. «Ось віра Бозі поновила волю». Набула віру панна сю, а сину що, Боже Око береш?

25. Святе Боже накосо пані косить. Се воліє пані Коса? Совітуеш Боже, святиш Боже, і пан питає: раби є?

27. Де волю ти маєш? Ви та Божий… Панькаєш святого Бозю однині накосо. Пані лише принижує святе Боже і Боже Око.

28. Око Одного не коси. Що, панькаєш совість Бозі? Пані Коса, Око воліє палю. Святе мекаєш і святе волієш, мила паннусю.

29. Що, має волю Бозя паннусі? Совість маєш святу для Бозі? Помекаєш, панно, се — але по наказу.

30. Що волю однині косить? Своєму сину косить? Совість Божую і сю нашу волю попустить. Але що, син Божий один воліє сього наказу?

31. Малий Бозя паннинин — один же непитаний. Ладного маєш Суса. ти, Божая. Одне має Коза, але ж Божеє.

32. Кому ж призначається воля Мані Кози? Ти та Божий одного нині волієте: совість Божую приписати Одному Косому.

33. Око Божеє ти одне вела, паннусю? І совісна Коса совість мала? Все Орове Бозя палить! Де ж міряє волю?

34. Свята, мекаєш про совість косо. Святе мекаєш святому Косі. Святе маєш. І де бажала — мала.

35. Панно Коса, воля панниному Оку. Совісті бажаєш, про совість мекаєш і совісно Окові ти Ора бажаєш…

36. Одного маєш сина. Що ж пані косить? Ся воля — по уму Коси, що наміряється бути святою. Паннусю, але ж волієш чогось косого.

37. «Свята Божая пані дає». Але пані виборює буле Ока. «По Орові долю дасть Бозі і волю». Даси хоч і Божую, але ж муку.

38. Нащо Око Боже палить однині все наше? Що було — поневолює. Кого Око боре? Місто наше Око бажає?

39. Се одне маєш: Ока буле і добу задля волі. Де була Ока булава? Що, Око Бозі приміряє Ока ж булаву?

40. Диво Око боре, а булава втішає.

Нащо по-косому? Місто мали Божеє ви?*

*Обидві фрази з'являються на звороті цієї сторінки - прим. Дж. Стойка.

Сторінка 99П

1. Що понімає Коза? Місця нема Козі. Око Боже, що ж не наше ти одновило? Око буле починає своєю волею. А волю Божу й Ора боре.

2. Де боре, там видно сю одну віру. Де одна віра — одна неволя. То ви ладна на волі? Це ви на волі одновили ту волю? Питання волі: питали ви Русь?

3. Око пані вірить і подобає се, що ви пишете. Ви на волі питаєте віру? Віра бажає, щоб у неї повірили. І святу нині віру повідаєте Русі.

4. Свята не віру одновила, а суть волі паннусі. Повідай, Коза: питає про волю Око Боже? Ви це оновлюєте лише, й Око Боже тому питаєте.

5. То ви — Око Боже, вища паннусю? І висвятиш Окову віру? Ви що, по вірі вища знову і вітаєте на волі одну неволю?

6. «Опит несу». Опит поновили-то ви на волі. Пусте на волі свята несе. Питаєте волю ви-то на волі. Те маєш, хіба це лякає?

7. Що, волієш пакові косу святу волю? Ту волієш мету? І волю косу? «Свята воля ся святить волю». Свята і велика — те хотіли повідати?

8. Панно, де ви те маєте? Совісті волі однині воліє Око Боже. Совість волі вітай на волі.

9. У що Одна нині вірить? Чого в неволю? Не те несе, що має на волі і питає нас. Се що, по волі і по вірі сповила це? Свині, ви пусту несете суть у Русь.

10. Де воліють однієї неволі — то не є Одне наше. Свята Манюся, падає воля паннусі й Ока по небу. Що маєш зле, Око Божеє, панові?

11. Око Боже, помов, та не нести. Тай питає нас «Маєш Окову віру й Окову волю?» Та нема, кажу. Ви там носіться з ними, де заповіти Божі блюдуться.

12. Світ наш питає не про небо паннусі. Питаєте й несете ви тьму ж. Суть маєш і живи без Ора. Повідай же, Коза: маєш питання? Що, волієш дуба душу?

13. Установила те — маєш пусте на небі.

14. Суть нова, але мета — неволя. Питаєш небо, — повідала, — і поновиш Ока буле і суть нову Орові. Шукає панна Око, а віру виборює.

15. Манюсю, затьмарюєш тьмою Ора. Те маєш, що й Око Божеє? Де оновили? Богу ви люба зараз? А ум ваш де голий?

16. Свята, не нове ти маєш! Свята, помаєш муку, призначену тобі! Се ви то мовите в домі Ора. Однієї не дано втіхи — віри булої.

17. Одну Бозі суть пані пише і має пусте небо косе. Око Божеє, ви в те вірите? То як маєш, так і помаєш одне.

18. Се повідай Ору воля де? Чи лише віру голу маєте зараз ви злу?

Пояснення

На мій погляд, перед тим, як представити справжні, автентичні тексти, бажано було б розтлумачити імена головних дійових осіб і сюжети рукопису.

Книга розкриває причини, природу і наслідки війни, що саме тривала в ті дуже давні часи між суспільними чи, радше, релігійними верствами Русі. Хоронім «Русь» уже розглянутий у попередньому розділі. Отже, події відбуваються на теренах Русі, або ж України. А хто бере участь у них?

Це, передусім, Ор чи, можливо, Ора — автор книги, яка являє собою збірку численний послань до хозар. Він пише листи безпосередньо під гуркіт братовбивчої війни. Однією з воюючих сторін була, так би мовити, партія Ора, що законно правила Руссю. В опозиції до уряду та сповідуваної ним релігії перебував табір хозар, який повстав за утвердження нового політичного режиму і чужої русам віри.

Послання звернені безпосередньо до хозарських вождів. Цс, передусім, пані Маня на прізвисько Коза. Згодом Ор адресує листи її синові, якого звати Суст. Зрідка Ор називає його Сусом. Гострого осуду зазнає від оріян Ліла Коза, якій Маня доводиться дочкою. Пізніше на театрі воєнних дій з'являється Понт — полководець мідій-ської армії, яка, прийшовши на допомогу хозарським ватажкам, розпочинає воєнні дії проти табору Ора.

Слід мати на увазі: оскільки послання виражають позицію партії Ора, перед нами розгортається однобока картина непримиренної боротьби. Оріяни постають у тозі захисників Правди, а хозари подані як носії Кривди. Ор критикує хозарське розуміння свободи і релігії, про-те в рукописі майже не виражена його власна ідеологічна доктрина.

Як би там не було, з послань усе-таки можна досить легко встановити філософські основи релігії хозар і їхніх підходів до проблеми свободи. Погляди Ора на філософію свободи і релігії мали бути цілком протилежними. Та навряд чи в цьому крилася причина війни.

Звичайно, в очах західного історика наведені мною імена виглядатимуть надто дивними. Однак в Україні аж до наших днів збереглись як ця символіка, так і ідеологія 'їхніх носіїв. Завершивши представлення перекладеного тексту, я тут коротко зупинюся на цьому предметі, а в заключних розділах читач матиме більше інформації про нього.

Обидва табори прагнули бути законною владою всія Русі. Партія Ора вважала, що її релігія та її вождь давали Русі правову і праведну ідеологію. Оріяни вірили у свого ватажка, довіряли йому і йшли на смерть із його іменем на устах.

Хто ж такий Ор? Рукопис містить скупі відомості як про нього самого, так і про філософію, речником якої він був. Можливо, в майбутньому я матиму змогу схарактеризувати його детальніше, а зараз викладу своє розуміння того, що символізують Ор та оріяни.

З цією метою звернуся до дієслова «орати». Його можна знайти у словнику української та й інших слов'янських мов.

Дієслово «орати» дає чітке розуміння імені Ор: «той, що оре», «орач», «оратай», «оральник», «рільник». Але Ор — не простий плугатар, а провідник. Напівкнязь-напів-бог. За звичаєм, що зберігся до наших днів, народ, який поділяє його філософію і йде його шляхом, має так і називатися: «оріяни». Це слово має в українській мові форму множини. Якби його треба було вжити в однині, воно звучало б як «оріянин», «ор'янин», «оріян», «ор'ян».

Не заглиблюючись у надра етимології, хочу наголосити: в деяких слов'янських мовах пишуть: «оріяни», «оріян», — вимовляють же: «аріяни», «аріян». Таку ж форму звучання зафіксовано в усіх англійських словниках. Можна навести різноманітні значення слова «агуап». Та, виводячи етнонім «оріяни/аріяни» від кореня «ор», зупинимося на тому, що «оріян/оріянин» означає: «людина, що сповідує ідеологію народу орачів», або «вірник Ора». А що собою являли провідники опозиції? Отже, це Маня Коза, її син Суст та матір Ліла, а також мідійський союзник Понт. Призначаючи перші послання Мані Козі, Ор вживає звертання: «панна Коза» чи «панна Коса», «панна Маня», «панна Маруся» або тільки «пан(н)уся». І нині звертання «пан», «пані», «панна» звично використовуються в багатьох слов'янських мовах. У рукописі Ора всі три титули мають те саме значення, що й сьогодні.

Наведу основні значення цих слів. Пан — шляхетний, шанований чоловік, а також Бог. Пані — благочестива жінка, молодиця. Панна — молода, неодружена жінка, а в релігійному сенсі — непорочна діва.

Найперше ім'я, вжите в рукописі, — Маня, а ще Маруся, — неповне, побутове. Воно утворене шляхом редукції відомого в світі імені Марія. У багатьох слов'янських народів дуже поширені обидва редуковані імені. Прізвище, чи то пак прізвисько, провідниці хозар може походити від слова «коза».

Її сина звати Суст. Що це за ім'я — мені не зрозуміло досі. Цілком можливо, що зменшувальним його варіантом може бути Саша, Сус або Ісус. Але Саша походить од імені Олександр, яке цілком відрізняється від імені Суст. Треба взяти до уваги й той факт, що Олександр, чи Алек-сандр, жодного разу навіть не згадується.

Отже, залишаються Сус та Ісус як утворені від імені Суст. Обидва зменшувані імені можна знайти в багатьох інших джерелах: перше — в прадавніх слов'янських піснях, друге — в релігійних текстах Близького Сходу.

Я вирішив розшифрувати слово з двох букв «сс» як «Суся». Чому?

Перше. В українській мові ім'я Ісус вживається винятково в християнському розумінні. А в які часи могла точитися ця війна між вірниками Ора і прихильниками Мані Кози? В добу, коли ще існувала сильна Мідійська держава. Тобто мова йде про події VI ст. до Христа. А отже, тоді імені Ісус не знали не тільки на Русі, а й у всьому слов'янському світі. Воно прийшло сюди разом із християнством через багато віків після відображеної в руко-писі війни релігій.

Друге. Ім'я Сус зустрічається в деяких дохристиянських колядках. Треба мати на увазі, що пізніше -багато язичницьких мелодій, присвячених дохристиянському Богові на ім'я Дажбог, було оброблено в християнському дусі. Тому можна припустити, що в них ім'я Сус набуло форми Ісус. Аргументом на користь цієї версії може служити той факт, що деякі різдвяні пісні з іменем Сус збереглися до наших днів.

Загалом, і наприкінці XX ст. під час Різдва чи Нового року в народі охоче виконують багато язичницьких пісень. І це незважаючи на те, що християнська церква не визнає їх різдвяними. Більше того, одна колядка, поширена в Україні з дохристиянської доби, зараз відома в Сполучених Штатах як різдвяна під новою назвою «Пісня дзвонів».

Яка ж основна сюжетна лінія цієї драми, а то й трагедії, що розгорнулася на теренах Подніпров'я?

Само собою зрозуміло, що важко оцінювати події давнього минулого, спираючись на відомості лише однієї сторони конфлікту — табору Ора. Дай Боже, щоб у майбутньому знайшлися також послання, написані Ма-нею Козою чи Сустом. У такому разі можна буде зробити цілком об'єктивні висновки. А зараз хочу коротко викласти зміст рукопису.

За що ж воювали руси і хозари? У цілому вже зрозуміло, що за предковічну Русь. Але тут доречно буде особливо наголосити: не лише за політичне, а й за духовне володіння країною.

Як випливає зі змісту послань, колись у степах Русі, або України, вже знайома нам Ліла на прізвисько Коза зазнала поразки в своїх намаганнях нав'язати народові нову віру — в Око Боже. Це сталося давним-давно, ще до Христа. Вочевидь, піймавши облизня, вона врятувалася втечею за рубежі Русі. Гадаю, Ліла не тільки програла релігійну війну, а й надії стати володаркою Русі.

Якщо узагальнити надто скупі відомості про релігію Ока, розпорошені по листах Ора, це віросповідання було започатковане в сгепах дуже давно чоловіком на ім'я Око. На сторінці 58 (Правій) книги цитується Ліла Коза, яка твердила, ніби релігія Ока існувала тут ще за 5.606 років до Ора. Якби це співвіднести з воєнним лихоліт-тям, то, цілком можливо, вдалося б уточнити його дату. Щоправда, сам Ор спростовує хронографію Ліли. На підтвердження своєї позиції він перелічує давні династії або численних пророків. Вони утверджували чи руйнували релігійні течії.

Зрештою, не в тому річ, коли відбулося становлення релігії Ока. Цікаво, що носій імені Око проголосив себе Богом, а, отже, володарем Всесвіту. А що належить Богові — те належить йому. Тому він і назвався ОкОхМ Божим.

Утверджуючи свою релігію, він вигублював іншу, яка, з погляду Ора, була досконалішою. Мова йде про віру оріян.

З часом конфесія Ока занепала. Народ Русі спромігся відродити свою пращурну віру. Відтоді оріянська релігія панувала тут протягом цілих тисячоліть. її глава, як на мене, завжди носив одне й те саме ім'я — Ор. Що ж до самої його конфесії, то дати їй вичерпну характеристику я не можу. Єдине, що чітко виражено в книзі, — це гнівний осуд автором чужої віри і спроб Ока Божого поновити її в правах на землях Русі.

Де народилася пані Маня Коза, з послань не зрозуміти, її ж син був чи то зачатий, чи народжений за кордонами Русі. Ймовірно, в Мідії (Медії). У кількох місцях книги згадується, що в якісь часи обоє вони жили в «Кия Ора», тобто в столиці Ора — оріянському граді Києві.

Маніна мати Ліла Коза насаджувала релігію Ока Божого, і її можна безпомильно вважати ідеологом, вождем чужого оріянам руху. За тодішньою традицією вона фігурує в рукописі як саме Око Боже. Нині дуже важко встановити, чи це її самоназва, чи дане оріянами прізвисько. Принаймні Ор, звертаючись до неї, а потім і до іншиххозарських провідників, вживає якраз цей титул — Око Боже.

Такий високий материн статус допоміг Мані зібратися з силами заради поширення релігії Ока. Вона стала спадкоємицею імені Ока Божого. Коли ж народився відомий уже нам Суст, його, мабуть, стали сприймати як Сина Божого. В таборі оріян спадкоємця Кози нарекли Бо-зею.

Не дуже ясно, чи Маня як Око Боже та Божий Син повернулися на Русь, а чи вони весь час перебували тут. З більшою певністю можна твердити, що вона пов'язала ідеологічну боротьбу проти релігії оріян саме з іменем сина. Коли ж визріли умови — перейшла й до воєнних Дій.

Послання не розкривають структуру вірувань тогочасного населення Русі. Мені видається, що релігія Ока Божого тут жевріла завжди. Мабуть, її сповідувала меншість. Була якась група вірників і в могутній Мідійській державі.

Якщо в країні співіснують різні конфесії, це дає змогу говорити про певний ступінь демократичної організації суспільства. Та, як свідчить сам Ор, повсталі опоненти, надто пані Коза, вважають, що «козарам» бракує свободи. Зі свого боку, Ор намагається спростувати ці звинувачення на адресу офіційної влади: «завдяки свободі у вас і з'явилася змога не тільки поширювати свою релігію, а й затіяти цю боротьбу». В іншому місці читаю: «лише на волі ви мали волю берегти волю».

Маня Коза не погоджується. Вона заявляє, що якраз і є тією, що несе Русі «одну релігію й одну волю». Цій ідео-логемі Ор рішуче протиставляє принципово іншу філософію: «Де одна релігія — там і одне рабство».

Претензії Мані Кози до Ора були просто непомірними. Вона поставила вимогу прийняти віру в Око Боже Єдиносуще і визнати хозарське розуміння свободи, яку забезпечить її Бозя, коли виросте. Ця рішучість зумовлювалася тим, що вона і її син Суст суть Боги.

Стара мати в листах до Ора твердила: «Ці степи є Маніними, а отже — Божими. Тепер вони належать Окові Сина Божого». Коли Суст виріс, Ор запитав його: «За що ж ти борешся?» Той відказав: «За те, що належить Богові». Ор цитує цю відповідь, а тоді саркастично повчає: «Синку, все належить Богові. За це не треба боротися. Якщо ти Бог — просто візьми його, та й годі».

Коли Маня Коза стала явно переважати, її вимоги по-жорсткішали. Непевність становища Ора відображають його відповіді Мані Козі. Він апелює до Правди. Наприклад: «Де тебе сповивали? Панно, що ти сповиваєш? Навіщо ти ще й збільшуєш сповиту помилку? Хіба ти забула про привида?».

Волання такого роду ні Маня Коза, ні інші глави церкви Ока Божого не зносять. Мабуть, вони відповіли так само різко, що вже не сподобалося йому. Вочевидь, тому Ор уникає цитування своїх опонентів. А розсердився він, судячи з його реакції на такі уколи, не на жарт. У багатьох епістулах він відповідає так: «Ти Божа сучка. Ти що, здуріла? Пишеш іменем Неба, але за що борешся насправді? Невже тобі відібрало твій святий розум?» І тому подібне.

Багато листів до Мані Кози дуже схожі за змісгом. Коли вона висміює його за те, що він дає однакові від-повіді, Ор у боргу не залишається: «А чому ж твої вимоги одні й ті самі?»

Звичайно, обом таборам були добре відомі причини боротьби не на життя, а на смерть. Цю інформацію, як саму собою зрозумілу, автор послань не обговорює. А сьогодні ми в зовсім іншій ситуації. Щоправда, відтепер кожен може перечитати цю епістолярну спадщину оріян і самостійно звести все до спільного знаменника.

Що стосується моїх узагальнень, то вони вже вам, гадаю, зрозумілі. Сторони зійшлися в двобої заради того, щоб утвердити істинність своєї віри.

Коли на допомогу хозарам прийшли мідійці, у посланнях Ора відбилися нотки поблажливої гри Мані Ко-. зи в піддавки. Ор спробував використати це на свою користь. Він заявляє, що панна Маня спотворила, закосила первісну мету. З часом скособочення стали настільки всім очевидними, що її релігія втратила свої позиції як на Русі, так і, ймовірно, в Мідії. Цей факт Ор використовує на свою користь і нарікає опонентку образливими прізвиськами — типу Коса, тобто Брехлива. Відтоді кожного в ієрархії Ока Божого називали Косим, зрідка знущально додаючи шляхетне звертання типу «пан», «пані», «панна» або навіть оксиморон «Божий Косоокий».

Уся ця запекла боротьба спалахнула ще тоді, коли Син Божий був немовлям, і тривала до самої пори його мужніння й особистої участі у воєнних діях. Ор сподівався, що, виросши, Син Божий спроможеться пізнати Правду і з'ясувати, як «він був сповитий». Але Син Божий виріс в умовах розшматованої війною Русі і зовсім не виявив шляхетності, органічно властивої самій природі Бога.

Бозя продовжив криваву боротьбу. Мені здається, йому імпоітувало носити титул войовничого Ока Божого.

Зрештою, Ор розчарувався в ньому остаточно. Він починає скаржитися його матері, що Суст чинить ганебні кривди оріянам. Наскільки я можу судити, на критику автора послань ніхто не зважає.

Війні всіх проти всіх не видно кінця.


І. Стойко

додано 2009-08-19

blog/2009/08-19-lysty_do_bozhoho_oka.txt · Last modified: 2012/10/27 18:01 by admin