User Tools

Site Tools


blog:2007:05-17-dumy_u_horodi

Думи у Городі, або Городні Думи

Стою я оце раком, не з причини угодливості якійсь високопоставленій особі, а з пошани до матінки землі. Прополюю свій невеличкий город, який завела вісімнадцять років тому моя мама, прибувши на землю американської мрії. Довго поглядала на небо у чеканні дощу і нарешті…

Так от, стою, зігнувшись і видовбую клятий бур»ян, який так старається знищити мої молоденькі кущі помидорів. Нудна монотонна праця, починає нити спина і суглоби, і от тут включається думка, вірніше відразу декілька. Навіщо, я це роблю, у крамницях же повно помидорів і огірків в любу пору року? І сама собі відповідаю: - Та мама моя цю землю ось так теж руками перетрушувала і її спина боліла, але, зате, в кінці літа, коли знімає перший урожай, скільки гордості за свою працю, скільки задоволення від пригощання родини і сусідів цим чудом, яке сотворили її руки.

Пам'ятаю, коли закінчувала садити город, оглядала і промовляла: «Спасибі Богу, що дав здоров'я роботу зробити, а ти, нивко, верни мою силку».

Чи відчуваєте різницю? Їсти плід своїх трудів і куплений, гордість за який лише в тому, що дешево куплений. Не говорю вже за якість тутешних супермаркетових овочів по зрівнянню з своїми, виплеканими на своєму городі.

Коли думки снують ось так у ритмі з сапою, головне не посваритися з “собою” і не сердитись, бо можна і добре стебло зрубати. Це не жарт:)

Так от коли болить спина від загинання і суглоби, чомусь згадую за Біблійну байку, в якій Бог покарав Єву за яблуко від дерева пізнання. Але пізнання це така спокуса, що навіть не задумуюсь над цим гріхом і нитка мислі іде далі. Якщо Бог скарав жінок за прабабусю Єву, щоб в трудах родила дітей, то за що покарані і тварини? Значить це не Бог, а природа так сотворила, щоб ми платили трудом за задоволення своїх потреб. Лише те, ми спроможні цінувати, що дано нам трудом. Біль при народженні дитини це теж іспит. Хто не витримає, або злякається, той не продовжить роду. Так іде вібір відважних, витривалих і здорових. Вірніше так ішов відбір, сьогодні цей іспит обходять за допомогою лікарів і пілюль.

Так само і харчуються зі спільного супермаркетового корита. Як їмо – так і живемо. Вже не думаємо про вдячність землі-Матері, не піднімаємо голову до зірок угадуючи погоду, не молимось до неба просячи дощу. Виховання дітей спокійно віддаємо у чужі руки, журимось більше їх одягом, ніж їх мисленням. А думки наші линуть у віртуальний простір комп'ютера і дебілізатора. Там наша мисль не родиться, а прививається. Старанно прищеплюють потрібні думки до нашого, не мислячого творчо, мозку. Ми вже не робимо відкриття, а вживаємо те, що нам підсовують.

Хочете вірити в Бога, щоб було більш реально, ось вам Ісус, син Божий, він за вас страждав, поки ви дурня валяли, а тепер ви мусите за це йому платити, будувати церкви, молитися і класти на тацю від заробленого 10%. А на владу не зазіхайте, бо всяка влада від Бога. Лише одне незрозуміло, чому тоді ми її вибираємо? Повинні вибирати лише ті, хто не вірить у Біблію, а решта змиритися з волею Бога. А ті, хто із церкви у владу вскакує, чи вірять у Бога?

Скільки вже нам голову будуть морочити все новими ідеями. Любу ідею можна крутити на два боки, або на користь олігарха-посередника, або на користь середняка-трударя. Тому сьогодні і йде спір не за ідею, а за те на чий бік цю ідею крутити. Ось тут і згадайте город. Що хочете висапувати: бур'ян, чи добрий овоч? Те, що живе трутнем, чи те що вас годує? Лише чесно відповівши створите державу Україну для українця-трударя.


Лідія

додано 2007-05-17

blog/2007/05-17-dumy_u_horodi.txt · Last modified: 2012/10/27 17:59 by admin